#: locale=uk
## Випливаюче вікно
### Тіло
htmlText_6835BD69_7550_9A84_41CE_78BBA7BB7C9C.html = Василівське городище
Василів був одним із найбільших міст Середнього Подністер’я. Час виникнення міста, на переконання більшості дослідників, припадає на кінець ХІ – першу половину ХІІ ст., коли за ініціативи Теребовлянського князя Василька, на правому березі Дністра (навпроти гирла Серета) було закладено сторожову фортецю. Тогочасний судноплавний Дністер слугував водним торговим шляхом до Подунав'я, з яким теребовлянці підтримували тісні зв’язки.
В часи свого розквіту у Василеві, за різними оцінками, мешкало від 20 до 40 тисяч жителів. Археологічні знахідки і межі, де їх знаходять, вказують на те, що місто займало значну площу (до 5 квадратних кілометрів) і тягнулося по правому березі Дністра на три кілометри. Ця частина називалася “город”, а та, що на лівому березі – “городок”. Основним призначенням Городка було обслуговування паромної переправи.
Голігради
На лівому березі Серету поблизу села Голігради знаходиться урочище Вигошів, де виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, трипільської, гава-голіградської, липицької, черняхівської культур.
В 1920-х роках досліджене городище давньоруського часу ХІ—ХІІІ ст. З трьох сторін воно має надійні природні укріплення. Відкритою була тільки напільна сторона. На найбільш короткій ділянці довжиною близько 400 м були споруджені вал та рів, які закінчувались на протилежних уривчастих схилах і створили надійне оборонне кільце. Вали збереглись до нашого часу на максимальну висоту 3 м, а максимальна глибина рову становить 3,5 м. Ще є сліди кам’яної вимостки, що покривала фронтальний схил валу та рову до його основи. Щоб зберегти максимальну крутизну рову та запобігти її сповзанню, поверхня каменів була покрита обпаленою глиняною обмазкою.
Горельєф св. Онуфрія у Касперівцях
У старій частині кладовища можна знайти кам’яний горельєф св. Онуфрія віком понад 300 років: за переказами, із турецького табору в день св. Онуфрія втік чоловік. Перепливши Серет, він сховався у лісі. Порятунок надихнув чоловіка вирізьбити у скелі зображення святого.
Горельєф датують XVIII ст., що здається на перший погляд фантастичною версією - враховуючи м'якість матеріалу, до наших днів вже б нічого не залишилося. І тим не менш - на архівній світлині міжвоєнного часу Онуфрій майже такий самий, як зараз: руки обламані.
Жертовник в Монастирку
Поруч із печерою Язичницькою – велика вапнякова плита діаметром 4 м та товщиною 65 см, яка слугувала жертовним каменем для здійснення обрядів язичниками у дохристиянські часи. Вона тримається на трьох кам’яних опорах, невідомо як на них поставлена. На камені видовбано хрест та рівчачок-кровосток. Коли хрест наповнюється водою, вона набуває червоного кольору.
Припускають, що тут за язичницьких часів жерці приносили у жертву молоде ягня. Люди вважають жертовний камінь священним місцем, а воду із видовбаного хреста – святою.
За легендою камінь-жертовник не завжди стояв тут, у XVII столітті його принесли до скельного храму монахи. Інші вважають, що це справа рук Олекси Довбуша.
Каньйон Тупи
Окрасою села Касперівці є каньйон річки Тупи, в долині якої розтягнулася одна з його вулиць, де просто над хатами нависають багатотонні відлами скель. Їх унікальність в тому, що складені вони моховатко-голкошкірими вапняками, товщина яких десять і більше метрів. На розломах цих брил можна бачити скам’янілі скелети моховаток, голки морських їжаків, черепашки молюсків, часом корали та зуби прадавніх риб, що свідчить про наявність тут моря в давнину.
Це геологічна пам’ятка природи місцевого значення крейдового періоду площею 5 га та довжиною більше 1 км.
Костел у Більче-Золотому
Справжньою окрасою села Більче-Золоте є костел-усипальниця Сапєгів, споруджений 1880 року у неоготичному стилі за проектом архітектора Адольфа Куна. Фінансував будівництво князь Леон Павло Сапєга. Будівля знаходиться на пагорбі у старовинному парку, на території колишньої родової садиби.
Споруда більше нагадує каплицю із великими стрілчастими вікнами та вітражами. Вирізняється мініатюрністю, затишністю і одночасно величчю, а черепичний дах надає її своєрідної унікальності. Фасад пам’ятки прикрашають скульптури і два герби: родовий герб князів Сапєгів “Лис” зліва, литовський герб “Погоня” справа. На ньому є напис польською мовою, в перекладі українською: “Нехай на небі разом будуть ті, які кохались на землі”.
За радянської влади у костелі влаштували склад. На початку ХХІ ст. святиню відреставрували, а з 2013 року в храмі проводить служби греко-католицька община.
Монастир в Улашківцях
Колись Улашківці були містечком з Магдебурзьким правом, де кожного року на свято Івана Купала проводились багатолюдні ярмарки. За легендою перший з них був влаштований поляками після перемоги над турками, коли був захоплений і розпроданий обоз. Перша згадка про Улашківці 1464 року.
Село славилося завдяки чудотворній іконі св. Івана Хрестителя. За легендою, її принесли сюди у 1315 році декілька ченців-василіан, які оселилися у печерах Ясної Гори на березі Серету. Каплиця св. Яна-Івана була облаштована в одній з печер.
У 1678 році монахи збудували нижче від печер дерев'яну церкву Різдва Пречистої Діви Марії. На цьому місці сьогодні стоїть кам'яний хрест. Саме в ній на початку свого перебування в монастирі знаходилася ікона Пресвятої Богородиці.
Над печерами в 1720 році ченці спорудили ще одну дерев'яну церкву Преображення Господнього. Приблизно в 1730 р. дерев'яну церкву Різдва Пречистої Діви Марії перенесли на вершину узгір'я. У 1738 році поряд з церквою побудували просторі монастирські приміщення.
У 1740 році монастир був розорений російськими військами. Існує припущення, що ікону Богородиці викупив у російських військових Симеон Рациборський. У 1765 році його родина повернула її василіанам.
Упродовж 1783-1803 років було споруджено нові монастирські будівлі та дзвіницю. А в 1866 році збудували нову кам'яну церкву Різдва Богородиці. На головному престолі храму примістили чудотворний образ Божої Матері, а на бічному - чудотворний образ Івана Хрестителя.
Під час Другої світової війни монастир зазнав руйнувань. У 1946 році його закрили, а монахів вивезли на заслання. Відновив свою діяльність Улашківський монастир лише у 1900 році.
Печера Язичницька в Монастирку
Найвідоміша пам’ятка Монастирка – печера Язичницька. У ІХ ст. давні слов'яни облаштували у гроті, що утворився завдяки вивітрюванню вапняку, печерний храм. Головна його реліквія – образ Ісуса Христа із заплющеними очима. Дослідники припускають, що це єдине зображення Христа, який закрив очі, щоб не бачити чисельних людських гріхів. Християни вірять, що щирою молитвою перед образом можна спокутувати свої гріхи. Цікаво, що в радянські часи ікону неодноразово намагались замалювати, але вона існує досі.
Саме приміщення гроту невелике, 9,4 на 4,8 метрів. Природний вхід до печери знаходиться у глибині між кам’яними брилами. Вражає масивна шестиметрова кам’яна плита, що спирається на 3 стовпи. Раніше підпори мали природне походження, але внаслідок ерозійних процесів зруйнувались. У ХІХ ст. власник тутешніх земель Леон Сапєга встановив нові кам’яні стовпи.
Грот, як і звичайний храм, умовно поділений на три частини: притвор, наву і вівтар. Вівтар, як звично в церквах, звернений на схід. Дослідники вважають, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався. В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа.
Село Угринь
Перша письмова згадка про село датована 1427 роком. За переказами, Угринь заснували угри (угорці), які володіли Галичиною наприкінці ХІV ст.
На початку заснування села його мешканці спорудили храм з дерева на честь св. великомучениці Варвари. Цей храм згорів, вдалося врятувати тільки чудотворний образ Матері Божої. Згодом була збудована більша церква великомучениці Параскевії. Нову велику кам’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці та дзвіницю споруджено у 1870 році.
Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки давньоруської культури. У 2012 році у невеликому скельному гроті було знайдено рунічні написи германців ІІІ-ІХ ст., яким немає аналогів у Східній Європі.
В 1934 році поблизу Угриня під час видобутку гіпсу випадково була відкрита печера. Вчитель місцевої школи Отецький зацікавився діркою в горі, почав копати хід і виявився у величезному підземеллі. У наступні два роки відбувається активне освоєння печери. Перші туристи відвідують печеру в 1935 році.
Церква в Касперівцях
Кінцем 1640-х років датується унікальна Георгіївська церква оборонного типу: у плані квадратна нава, до якої із західного боку примикає напівкругла апсида, а на східному – бабинець, що також є нижнім ярусом триярусної оборонної дзвіниці. Нижній ярус вежі не мав вікон і був об’єднаний із навою склепінчастим проходом. Дах церкви був покритий гонтом. Особливістю споруди є орієнтація вівтаря на захід, що є рідкістю для православних храмів.
За типологією церкву можна назвати ренесансно-народною. Храм зводився практично без фундаментів - основа стін занурювалася в ґрунт лише на 25 см. Така технологія будівництва надалі призвела до деформації апсиди, її північна стіна тріснула і сильно відхилилася зовні. Щоб запобігти подальшому руйнуванню апсиди до неї були прибудовані три потужних контрфорси.
У 1988 році була проведена реставрація церкви: стіни були побілені, замінили старе гонтове покриття на нове. У такий спосіб намагалася зберегти та підкреслити автентичні риси стародавньої споруди. У 2005 чи 2006 році храм був спотворений перебудовою. Зокрема, гонтову покрівлю храму замінили жерстяною, а стіни церкви покрили світло-бежевим тиньком.
Церква в Кулаківцях
Церква св. Димитрія у селі Кулаківці була побудована у 1862 році. Проте за однією із легенд церкву в село принесла повінь на Сереті. Спочатку вона була малих розмірів. Пізніше її розбудували, а в 1930 році покрили бляхою. Церква має три зруби і один низький верх. Збереглися оригінальні металеві хрести.
Дерев'яний храм існував і раніше, адже саме тут спочатку зберігалася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, написана у 1769 році малярем Андрієм Солецьким. Після того як ікона почала плакати і прославилася чудами, у 1779 році її перенесли до церкви св. Михаїла у сусідньому Городку, де вона знаходиться і донині.
У кутку церковної території поблизу входу до храму знаходиться муровано-дерев'яна дзвіниця.
Цікавим і промовистим є той факт, що церква ще на початку XX століття перебувала під охороною уряду, як пам'ятка архітектури.
Церква монастиря в Монастирку
Вище печерного храму в Монастирку розташована мурована Хрестовоздвиженська церква 1772 року, збудована коштом Яна Потоцького на місці колишньої дерев’яної. Разом із нею постали келії кляштору і господарські приміщення. Спершу монастирські келії були дерев’яні, а згодом кам’яні. У 1793 році цей монастир було скасовано австрійським урядом за борги. Церква стала парафіяльною, а господарські споруди передали в оренду.
До цього у 1600 році власник Більче-Золотого Стефан Потоцький засновує у Монастирку Свято-Воздвиженський василіанський монастир, в якому жило постійно по п’ять-шість монахів. Ще раніше на території монастиря існувала дерев’яна церква, яка згоріла у 1530 році. Відбудовану у 1560 році назвали Успенською.
Від церкви до печерного храму веде хресна дорога із 12 дерев’яних хрестів. Місцеві жителі розповідають, що кожен хрест символізує селянську родину, яких у селі було спочатку дванадцять. Раз на рік в це далеке село з’їжджаються родичі - вихідці з Монастирка. Кожна родина прикрашає зеленню свій хрест.
Ягільниця
Перша писемна про Ягільницю (до 1944 року Ягольницю) датується 1448 роком. 1518 року король Сигізмунд I Старий надав Ягольниці статус містечка.
Ягільницький замок спорудили за наказом польного коронного гетьмана Станіслава Лянцкоронського у 1630 році. В свій час ця твердиня вважалася однією з найміцніших на Поділлі. Дерев’яно-земляний замок на цьому місці існував і до того. Він був поставлений проти татарських набігів.
В кінці ХVIII ст. князі Лянцкоронські перебудували замок на величезний палац, а сама Ягільниця стала головною резиденцією родини. В 1817 р. твердиню продали уряду Австрійської імперії, який облаштовує тут тютюнову фабрику. Тоді було розрівняно фортечні бастіони, засипано рів та споруджено браму на місці башти. Тютюнова фабрика діяла тут впродовж всього ХІХ-ХХ ст., в тому числі і за часів радянської влади.
Правда, на сьогодні маємо певний парадокс — територіально Ягільницький замок знаходиться у Нагірянці. Розгадка досить проста — до 1940 року існувало єдине місто Ягольниця, а Нагірянка була його передмістям. Радянська влада роз’єднала колишнє місто на два села по річці Черкасці.
В Нагірянці діє дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці. Вона перевезена ще 1672 року з Карпат, а в 1782 роців її перебудували. Автентична церква проіснувала до 1989 року. По тому стару споруду розібрали й натомість звели практично нову.
Ягільниця відома двома своїми святинями. Перша – це мурована церква Вознесіння Господнього 1885 року. Друга – мурований костел Успіння Пресвятої Богородиці 1842 року. Їх фундаторами також були Лянцкоронські. Костел був бароковим, і встиг за свою історію чимало: згоріти у 1898 році, відбудуватися, а за радянських часів побути і спортзалом, і складом магазину меблів. У 1992 році за сприяння фундації Кароліни Лянцкоронської костел відновив свої релігійні функції, а в 2002 р. його відреставрували.
+380 98 158 3692
info@dnister.org
facebook.com/TeplePodillia
Instagram: teple_podillia
www.dnister.org
В долині Серету
Довжина річки Серет, лівої притоки Дністра, становить 248 км. Річка бере свій початок трьома карстовими джерелами ще на Львівщині і протікає через всю Тернопільську область, в тому числі і через обласний центр. Має 14 приток, найбільша – Гнізна. В межах Теплого Поділля притоками є Черкаска і Тупа. Серет впадає в Дністер у селі Городок. Цікаво, що річка тричі змінює свою назву: спочатку Луг, потім Серет-Макропольський і, нарешті, просто Серет. Нижче Теребовлі річка утворює каньйон. На річці створено багато ставків і побудовано водосховищ. Найбільше і наймальовничіше – Касперівське водосховище.
Долина Серету надзвичайно багата на об’єкти культурно-історичної та природної спадщини. В межах долини Серету знаходяться одні із найвідоміших печер регіону – Млинки та Вертеба. У місці впадіння знаходилось літописне місто Василів. 700-літній монастир в Улашківцях також розташований на березі Серету. В Монастирку є цілий комплекс сакральних місць та споруд, що сягають ще дохристиянських часів.
___
Добратися до Чорткова
Автомобілем:
- із Львова через Тернопіль відстань 210 км (3 год 39 хв);
- із Києва через Рівне відстань 553 км (6 год 56 хв);
- з Одеси через Умань і Тернопіль відстань 748 км (9 год 41 хв).
Автобусом:
- із Львова: автобус Львів – Чортків (1 відправлення в день), транзитні автобуси (4 відправлення в день);
- з Чернівців: транзитні автобуси (11 відправлень в день);
- із Тернополя: автобус Тернопіль – Чортків (6 відправлення в день), транзитні автобуси (46 відправлень в день).
Поїздом:
- із Львова: Львів - Чернівці (1 відправлення на добу);
- із Києва: Київ - Ворохта (1 відправлення на добу);
- з Одеси: на Тернопіль (3 відправлення на добу), далі автобусом.
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля
+380 98 158 3692
info@dnister.org
facebook.com/TeplePodillia
Instagram: teple_podillia
www.dnister.org
В долині Серету
Довжина річки Серет, лівої притоки Дністра, становить 248 км. Річка бере свій початок трьома карстовими джерелами ще на Львівщині і протікає через всю Тернопільську область, в тому числі і через обласний центр. Має 14 приток, найбільша – Гнізна. В межах Теплого Поділля притоками є Черкаска і Тупа. Серет впадає в Дністер у селі Городок. Цікаво, що річка тричі змінює свою назву: спочатку Луг, потім Серет-Макропольський і, нарешті, просто Серет. Нижче Теребовлі річка утворює каньйон. На річці створено багато ставків і побудовано водосховищ. Найбільше і наймальовничіше – Касперівське водосховище.
Долина Серету надзвичайно багата на об’єкти культурно-історичної та природної спадщини. В межах долини Серету знаходяться одні із найвідоміших печер регіону – Млинки та Вертеба. У місці впадіння знаходилось літописне місто Василів. 700-літній монастир в Улашківцях також розташований на березі Серету. В Монастирку є цілий комплекс сакральних місць та споруд, що сягають ще дохристиянських часів.
Добратися до Чорткова
Автомобілем:
- із Львова через Тернопіль відстань 210 км (3 год 39 хв);
- із Києва через Рівне відстань 553 км (6 год 56 хв);
- з Одеси через Умань і Тернопіль відстань 748 км (9 год 41 хв).
Автобусом:
- із Львова: автобус Львів – Чортків (1 відправлення в день), транзитні автобуси (4 відправлення в день);
- з Чернівців: транзитні автобуси (11 відправлень в день);
- із Тернополя: автобус Тернопіль – Чортків (6 відправлення в день), транзитні автобуси (46 відправлень в день).
Поїздом:
- із Львова: Львів - Чернівці (1 відправлення на добу);
- із Києва: Київ - Ворохта (1 відправлення на добу);
- з Одеси: на Тернопіль (3 відправлення на добу), далі автобусом.
Інформаційна та організаційна підтримка Теплого Поділля